Музей Григорія Кочура в Ірпені

Президент України Віктор Ющенко своїм указом доручив уряду розробити план заходів щодо підготовки і святкування 100-ліття з дня народження видатного майстра українського художнього перекладу - Григорія Порфировича Кочура.

Текст відповідного указу № 60/2008 від 29 січня 2008 року розміщений на офіційному сайті голови держави.

Таким чином, Ющенко підтримав ініціативу Літературного музею Григорія Кочура, Національного союзу письменників України і Національної ради з питань культури і духовності.

Ющенко також доручив Кабінету міністрів утворити у двомісячний термін організаційний комітет з підготовки і святкування 100-ліття з дня народження Григорія Кочура і затвердити його персональний склад.

Глава держави доручив уряду передбачити в плані заходів видання вибраних перекладів Кочура у двох томах, проведення літературно-художніх вечорів і науково-практичних конференцій, присвячених його творчості. Передбачено випуск поштової марки і конверта, присвячених 100-річчю з дня народження Кочура із спецпогашенням поштової марки.

Чернігівській обласній державній адміністрації Президент доручив вивчити за участю Міністерства культури і туризму питання про споруду в 2008 році пам'ятника Кочуру на його батьківщині – в місті Міна Чернігівській області. А також разом з Міністерством освіти і науки прийняти заходи по завершенню будівництва загальноосвітньої школи в місті Міна з привласненням їй імені Кочура.

Крім того, Ющенко вважає за необхідне розглянути в установленому порядку питання про установу літературної премії імені Григорія Кочура за видатні досягнення в області поетичного художнього перекладу і перекладоведення.

Довідка

Григорій Порфирович Кочур (17 листопада 1908, Феськівка – 15 грудня 1994, Ірпінь) – перекладач, поет, літературознавець, громадський діяч.

Народився у селі Феськівка Менського району Чернігівської області у селянській родині. Навчався у Київському інституті народної освіти, де його викладачами були професори С.Савченко, М.Калинович, Б.Якубський, С.Маслов, М.Зеров. Викладав у Тираспольському та Вінницькому педінститутах.

1943 разом з дружиною безпідставно заарештований, засуджений до каторжних робіт на шахтах системи ГУЛАГ м. Інта (Комі АРСР). Тут посів провідне місце в інтернаціональному гуртку інтеліґенції, не припиняв творчої діяльності. Перекладав, писав вірші, вивчав із допомогою в'язнів нові мови, зокрема, естонську, латвійську, вірменську, грузинську, долучав до цього друзів. Активне духовне життя допомагало протистояти реаліям каторги.

Після звільнення (1953) і реабілітації (1962) повернувся в Україну й оселився в місті Ірпінь, під Києвом.

Найближчий соратник М. Рильського, К. був неформальним лідером українського перекладацького цеху.

Кочур належав до ключових фіґур національно-культурного відродження в Україні в 60-і. Його оселя в Ірпені була центром, де збиралася опозиційно налаштована творча інтеліґенція. Після першої хвилі арештів серед української інтеліґенції в 1965 Кочур в числі 139 авторів підписав лист-протест 139 на захист своїх друзів і близьких знайомих.

Усі ці роки Кочур багато і плідно працює, виховуючи нове покоління перекладачів. Його переклади охоплюють 26 століть, починаючи від Архілока (давньогрецька поезія) і закінчуючи сучасними поетами, три континенти (Європа, Америка й Азія), біля 30-ти літератур. Він автор статей з теорії перекладів, кваліфікованих передмов до видань зарубіжних авторів, численних рецензій і спогадів.

У 70-х Кочур став усе частіше потрапляти до списків тих, кого «розбирали» на різних зборах, попав до «чорних списків», зокрема, за те, що зустрічався з українськими літераторами з-за кордону. За другої хвилі репресій серед української інтеліґенції в 1973 К. був виключений зі Спілки письмеників України (СПУ): попри тиск, не дав потрібних КДБ показів проти Є.Сверстюка. Був практично позбавлений можливости публікуватися.

Тільки 1988 Кочур відновлений в СПУ. 1989 видана невелика збірка його віршів «Інтинський зошит», його табірна поезія з царства «дротяного дракона». 1991 р. виданий том вибраних перекладів «Друге вiдлуння».

Як твердить критик і теоретик перекладів М. Новикова, збірка перекладів Кочура — це «одночасно факт української культури, документ нашого часу і „багатоголосий монолог“ самого Кочура».

Тільки у 82-річному віці дістав можливість прийняти зарубіжні запрошення і виступити з доповідями на наукових конференціях у США (Іллінойський університет, 1991), у Польщі й Чехії (1992).

Кочур — лауреат премії ім. М.Рильського за переклади і Державної премії ім Т.Шевченка за книгу «Друге відлуння». Був дійним членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка, нагороджений медаллю НТШ ім. М.Грушевського.