|
Тече річка Ірпінь. В далеку давнину на її берегах стояв кремезний тисячолітній дуб. З часом зрубали цього велетня. Залишився від нього пень, та такий здоровий, що віз на ньому розвертався.
Багато легенд породив цей пень. Але всі стверджують, що той пень був доленосним для дівчини-жінки на ім’я Ірина. Люди дали цій місцині назву – Іринин пень. Тільки з часом вона скоротилася і виник Ірпінь. Сьогодні і місця цього не знайдеш, а назва живе.Дали це ім’я тихій та мальовничій річці, яка і стала хрещеною місту Ірпеню.
У давні часи це була горда повноводна річка – по ній аж до Західної Європи човнами добиралися.
А ще раніше, у сиву давнину, первісні мисливці полювали тут на мамонтів, волохатих носорогів, люди виплавляли залізо з болотної руди, яке добували в Приірпінні.
Багато легенд має ця земля. За переказами, в Приірпінні, за часів Київської Русі, було невелике поселення Остромир, назва якого мабуть означає ім’я засновника цього поселення – Остромира. З часом назва селища поступово скоротилася і спростилася,втративши зв’язок з давнім ім’ям, виник Гостомель. Саме під такою назвою проходить перша письмова згадка про населений пункт на території цього краю і датується вона 1494 роком. Це було велике і заможне місто – у 1614 році польський король Сигізмунд ІІІ надав Гостомелю Магдебурзьке право, тобто право на самоврядування.
Під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, Гостомель стає козацьким сотенним містечком і входить до Київського полку.
З 1686 по 1793 рік по річці Ірпінь пролягав кордон між московськими та польськими володіннями на Правобережжі. Саме тоді в Приірпінні діяли гайдамацькі загони, які займалися контрабандою – таємним провозом.
З 1831 року Фелікс Березовський, на той час володар Гостомеля, заснував низку промислових підприємств - шкіряний та цукровий заводи, винокурню з кам’яною крамницею, пивоварню. Поступово почався розвиток промисловості на території Приірпіння. Але все-таки Ірпінь, Буча, Ворзель і багато інших населених пунктів завдячують своїм розвитком будівництву залізниці Київ-Ковель.
Весною 1900-го розпочалися роботи по всій Києво-Ковельський лінії. 6 жовтня 1902 року Києво-Ковельська залізниця офіційно була передана в експлуатацію.
Київські газети в 1900-му році повідомляли, що, у зв’язку зі зростанням дорожнечі життя в Києві, залізничники вирішили побудувати окрему колонію. Для цього управління Південно-Західних залізниць викупило землю у поміщика Сагатовського біля річки Ірпінь і продавало її в кредит своїм працівникам. Потім сюди приїздять київські багатії та представники київської інтелігенції. Колонію назвали в честь річки Ірпінь.
Ще на зорі існування Ірпеня намітилися дві тенденції його розвитку – дачна й промислова. Між ними точилася постійна боротьба. Приірпіння стає елітарним місцем відпочинку багатьох видатних українських та російських письменників. І в радянські часи це зачароване місце залишилося улюбленим місцем відпочинку творчої інтелігенції. Тут відкривається Будинок творчості письменників, Будинок творчості композиторів “Ворзель”. Ірпінь набуває слави українського Парнасу. Це і досі візитна картка сучасного Приірпіння. Свого часу на території регіону жили та творили поети і письменники О.Вишня, М.Рильський, П.Тичина, М.Булгаков, художники М.Мурашко, М.Донцов, В.Сидорук, композитори Г.Майборода, Л.Ревуцький та багато інших відомих людей.
30 грудня 1962 року Ірпеню надається статус міста обласного підпорядкування. На 1967 рік йому були підпорядковані селища міського типу Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське.
При Ірпінській бібліотеці створено краєзнавчу комісію. Краєзнавці-ентузіасти досліджують рідну землю, написали історію Ірпеня та селищ. У 1977-му році вчитель історії середньої школи №3 О.М. Передерій заснував Ірпінський краєзнавчий музей.
Зараз він знаходиться біля мерії міста. Тут зібрані експонати археологічних досліджень, чисельні документи про заснування та розвиток Приірпіння, етнографічна колекція.
Але музей перживає жахливі часи: приміщення потребує ремонту, музейних експозицій - пристойних стендів, а для музейних працівників - належні умови для праці. І все ж, директор Анатолій Зборовський, істинний фанат своєї справи, не залишає дослідницької роботи і вірить, що міська влада повернеться до проблем міського краєзнавчого музею, адже це - візитівка міста. Він плідно працює з місцевою газетою “Ірпінський вісник”, постійний автор історико-краєзнавчого альманаху “Приірпіння”.
Редакція журналу “Музеї України” дякує за сприяння Тамару Рябчук,головного редактора альманаху “Приірпіння”, голови міської краєзнавчої комісії. | 
