Музей Григорія Кочура в Ірпені

Григорій Кочур  - поет, перекладач, історик і теоретик українського художнього перекладу, один із найяскравіших талантів сучасного українського письменства...

Життя Григорія Кочура – це історія української літератури. Він пройшов і замовчування, і приниження, і тюрми, і  ГУЛАГ. Але вистояв, не зламався, продовжував писати, вчити перекладацької майстерності, боротися за місце українського слова серед скарбів художнього   літературного перекладу.

Про батька і музей розповідає Андрій Григорович Кочур.

   -Українські перекладачі розуміли своє історичне покликання – не загубити українську мову, залучити її до освоєння інтелектуальних і духовних багатств людства, до розширення її історичної перспективи.  Ось такі цілі і ставив перед собою Григорій Кочур - людина  з енциклопедичними знаннями, феноменальної пам’яті ( знав до сорока мов).  Він переклав і доніс українському народові творчість багатьох народів світу. Його поетичні роботи – це своєрідна панорама  світової поезії від античних до найновіших часів.

 -Пане Андрію, як кількома словами, визначити діяльність батька?

-Г.Кочур не тільки перекладав, а здійснював фактично загальну стратегію творення поетичних перекладів, постійно когось консультував, допомагав молодим фахівцям, залучав їх до роботи, активно листувався з колегами з різних республік колишнього СРСР і представниками діаспори.

    Його будинок називали "Ірпінським університетом” – тут залюбки збиралися "шестидесятники”, українські патріоти: І.Світличний, В.Чорновіл, В.Стус, І.Дзюба, Л.Костенко, Г.Зубченко, О.Сенюк… Зрозуміло, що в ті часи така активна діяльність  не подобалась певним службам. Кочура часто  не друкували, за ним слідкували, підслуховували, організовували провокації. А в 1973 році  виключили зі Спілки письменників,  фактично заборонивши його  публікації.

Звісно, нелегко працювати й перекладати вірші без сподівань на їх вихід у світ. Але друзі й учні допомагали. Деякі його переклади побачили  світ під іншими прізвищами, деякі речі вийшли анонімно... У часи перебудови в країні ситуація змінилася – Григорія Кочура поновили в Спілці письменників, в 1989 році  він стає лауреатом премії М.Рильського, в 1995 році - Державна премія України ім. Тараса  Шевченка (посмертно).

   -А як виник музей?

- Після  смерті Григорія Кочура, в 1994 році, його  діти  – вирішили  продовжувати  справу  його життя - підтримувати розвиток  української перекладацької діяльності, піднімати й розвивати українську культуру. В будинку майстра  в 1997 році відкрили приватний Літературний  музей ім. Г.П.Кочура, де розповідають про  життя українських патріотів 60-70  років ХХ століття. Тут же знаходиться меморіальна виставка вчителя  Г.Кочура, видатного перекладача М.Зерова, сподвижника неокласичного літературного направлення. І, головне, зберігається безцінна бібліотека, яка  допомагала поетові в його  творчих пошуках. У Львівському університеті  відкрилася перекладацька кафедра ім. Г.Кочура, за допомогою МФ”Відродження” було видано найповніший збірник його поетичних  перекладів ” Третє відлуння”, проведена  Міжнародна наукова конференція "Григорій Кочур і український перекладач”.           

   -Як дістатися? Замовити екскурсію?