Понедельник, 20.11.2017, 12:27Главная | Регистрация | Вход

Меню сайта

Категории каталога

Форма входа

Приветствую Вас Гость!

Поиск

Друзья сайта

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Каталог статейКаталог статей
Главная » Статьи » Мои статьи

«Кого той поїзд в далечінь везе». Непрочитані сторінки: Григорій Кочур і Василь Симоненко
 
Василь Симоненко

«Кого той поїзд в далечінь везе». Непрочитані сторінки: Григорій Кочур і Василь Симоненко

Автор: Марія КОЧУР (заслужений працівник культури України)

Дах протікав. Один куток у великій кімнаті з осені набирався вологи, і вона перетворювалася на плакучого німого свідка підступності природи...

Проблему довгоочікуваного ремонту та реконструкції будинку Григорія Порфировича Кочура в Ірпені допомогла вирішити одержана — на жаль, уже після його смерті — Державна премія імені Т.Г.Шевченка за книгу перекладів «Друге відлуння». Весною, щоб перебудувати дах, почали звільняти від усілякого мотлоху горище, і раптом в одному кутку за завалом зі старих меблів, матраців, відер та мисок знайшли два великих паперових мішки. Почали їх передивлятися і з’ясували, що там міститься листування Григорія Кочура з друзями та колегами — після його повернення із заслання до Інтинського табору, тобто з 1957-го до середини 1980-х років.

Звичка все дбайливо зберігати, а у разі потреби переховувати дала змогу політв’язням зі стажем і досвідом Григорію Кочуру та його дружині Ірині Воронович (вони відсиділи по 15 років у Комі АРСР) зберегти під час репресій 70-х років унікальну епістолярну спадщину. Нині, вивчивши ці матеріали, можна дізнатися, як налагоджувалися літературні зв’язки з друзями, поетами, літературознавцями — М.Рильським, сім’єю Зерових, О. та А.Білецькими, О. та Є. Дейчами, М.Лукашем, І.Стешенко, Є. та Л.Дроб’язками, І.Айзенштоком, П.Тичиною, М.Бажаном, А.Гозенпудом, В.Мисиком, а також із новими друзями з інших країн — Ш. Каріг (Угорщина), З. Геник-Березовською, О. та Б.Зілинськими (Чехія), О.Лисогорським, М.Неверлі (Словаччина), Е.Крюбою, А.Жуковським (Франція), Б.Олександрівим, О.Зуєвським (Канада), Т.Гевриком, Б.Бойчуком, Ю.Тарнавським, О.Соловей (США), Г.Горбач, І.Кошелівцем (Німеччина), Е.Зонн-Мілевською, Я.Парандовським, С.Козаком, Ф.Неуважним (Польща), Г.Гогеладзе (Грузія), Ю.Гавруком, Н Шевчиком, І.Семяжоновим, Н.Гілевичем (Білорусія), Т.Гнедіч, В. Россельсом, І.Белзою ( Росія), А.Хурчинасом, Є.Матузявічюсом (Литва), Л.Тоомом, А.Каалепом (Естонія)... У 60-х роках коло спілкувань, як бачимо, планетарного масштабу розширили представники молодшого покоління — І.Дзюба, І.Світличний, Л.Костенко, І.Драч, Д.Павличко, М.Коцюбинська, І.Жиленко, В.Стус, Є.Сверстюк, В.Чорновіл, Л.Танюк, Н.Кир’ян, О.Сенюк, Є.Попович, В.Житник, А.Перепадя, Р.Зорівчак, В.Лучук, В.Скуратівський, М.Новикова, Л.Грабовський, В.Лубківський, А.Содомора, М.Фішбейн, Л.Череватенко, Ю.Хорунжий та інші.

Серед архівних знахідок неоціненним скарбом є листи від Василя Симоненка. Григорій Кочур володів надзвичайною здатністю зацікавлювати перекладацькою справою талановитих молодих літераторів. Дуже популярними в 60-ті роки були організовані ним вечори секції перекладу у Спілці письменників України. Саме в ці роки, за словами відомого перекладача Анатолія Перепаді, відбулося знайомство Василя Симоненка з Григорієм Кочуром. Талановитий поет отримав пропозицію спробувати себе в перекладацькій справі. Після одного з візитів до ірпінської оселі 1962 року Василь подарував господареві свою першу збірку поезій «Тиша і грім» з автографом: «Григорію Порфировичу Кочуру з глибокою пошаною» (одну таку збірку Г.Кочур відправив до Праги українознавцю й перекладачу Оресту Зілинському). У свою чергу, Г.Кочур дав Василю на переклад кілька віршів для чехословацької антології, яку спільно з М.Рильським готував до видання в Києві. То були вірші чеських поетів Франтішека Гелнера «Не жду нічого від реформ», Йозефа Кайнера «Спритний поет» та словака Любомира Фелдека «Незнайомі», «Монограми», «Кашка». До цих часів належать шість знайдених у архівах листів, які пропонуються вашій увазі.

Дорогий Григорію Порфировичу!

Щиро дякую Вам за Тувіма. Це для мене була справжня радість — і те, що Ви згадали мене, і те, що такий поет з’явився на українському небі. Коли б я не знав Вашої доброти, то був би певен, що Ви не раз згадували мене незлим тихим словом. Все ж Фелдека я переклав, хоча дуже боюся за ті переклади. Адже якщо не зважати на кілька дилетантських препарацій над Блоком і деякими білорусами, то можна сказати, що я в цій справі іще навіть не допризовник. Зрозуміло, що я не прошу поблажливості, а хочу тільки, щоб Ви не втрачали в мене віри остаточно — можливо, я ще й зроблю щось путнє. Буду Вам дуже зобов’язаний, якщо напишете кілька слів про те, чого варті мої переклади .

Я дістав листа від О.Зілинського з Праги, прохає нових віршів для антології, котру вони компонують. Але Ви, мабуть, це знаєте.

Живу дуже тихо, без новин. Вітайте спільних знайомих і друзів, бо я саме нікому не пишу.

4.06.63 р. З пошаною

Черкаси В.Симоненко

Як бачимо, стосунки було налагоджено. Василь встиг дещо перекласти з наданих віршів і надіслав переклади Кочуру; він, у свою чергу, опрацював ці переклади й послав Василеві книжку вибраних перекладів Юліана Тувіма, щойно видану в Києві Державним видавництвом художньої літератури (1963 р.). О.Зілинський із Праги вимагає від Василя додаткових віршів для майбутньої «молодої антології української поезії», яку він редагує. Крім цього листа, того самого дня Василь відправляє Кочуру ще одного (друкується вперше):

Григорію Порфировичу!

Дякую Вам за Зерова. Повертаю також аркуші з «Чистила мати картоплю» та «Рабіндранате — голубе!». Я обидва переписав собі. Дуже дякую. Решту поверну ближчим часом («Слово» Ніковського).

4.06.63 р. Василь.

Черкаси. Шевченка, 33, кв. 129, Симоненко

Потім Кочур передав Симоненкові для ознайомлення вірші М.Зерова, раннього П.Тичину, літературну критику.

Минає майже півтора місяця. Григорій Порфирович уже має варіанти Василевих перекладів із Любомира Фелдека та Йожефа Кайнера, до яких він встиг зробити зауваження. Василь відповідає:

Дорогий Григорію Порфировичу!

Пересилаю Вам переклад, котрий мені видається ліпшим від попередніх. Якщо ні, то розвійте мої ілюзії. А втім, знаючи Вашу зайнятість, не вимагаю від Вас листа.

Позавчора умовив діячів з облкниготоргу замовити кілька примірників антології, пообіцявши, що сам придбаю 2 екз. Натхнених пропагандистів української літератури це підбадьорило, і вони на всю Черкащину збираються зажадати 10 — 15 штук.

Вітайте своїх рідних.

18.07.63 р. Ваш В.Симоненко

У листі йдеться про двотомну чехословацьку антологію, переклади до якої робить В Симоненко. Ось один із присланих перекладів словака Любомира Фелдека:

НЕЗНАЙОМІ

У поїздах зустрічних на зупинці

розлука й незнайомих не мине

як хтось крізь шибу гляне в вічі жінці

чи крадькома рукою їй махне

Це тільки мить німого повна крику

Та ось поволі паровоз повзе

і жодне з них не знатиме довіку

кого той поїзд в далечінь везе

Успіхи перекладача радують Кочура, і він посилає Василю ще одного вірша — «Іконоборська пісня» чеха Їржі Гаусмана. Василь захоплений роботою і вже через тиждень відповідає листом (друкується вперше):

Дорогий Григорію Порфировичу! Дістав учора Вашого листа, котрий мене дуже порадував. «Іконоборська пісня» сподобалась страшенно, перекладав її (чесне слово) з натхненням. Надсилаю Вам два варіанти — дивіться, котрий з них кращий. Якщо треба буде, то я готовий зробити ще десять варіантів, лиш би пісня пішла до антології.

Один з варіантів ритмічно ближчий до оригіналу, другий ніби трішки актуальніше звучить. Коли у Вас будуть завваги, то прошу надіслати той варіант, який Вас більше влаштовує, для доопрацювання. Час ще є. У «Спритного поета» вчитуюся. При всій зовнішній розхристаності це річ все-таки тонка.

Аби мені тільки збутись газетної роботи, то взявся б обов’язково за якусь мову. А так мене дуже шарпають, і я працюю на літературу, крадучи час у газети, за що, сподіваюся, мене колись і витурять звідти.

Ідеальною кінцівкою для «Іконоборської пісні» було б:

Віршарам за ці пісні

Слід писати трудодні.

Відразу б графомани пішли в композитори, хоч, правда, і там їх вистачає. Даруйте мені велеречивість.

Уклін Вашій родині.

Щиро

26.07.63 р. Василь Симоненко

ІКОНОБОРСЬКА ПІСНЯ

Дужий Зевсе, хоч на час

забери натхнення в нас,

бо в калюжах віршів, од

скоро втопиться народ.

Хто практичний, той не всує,

знай рапсодії римує,

хвалить рівність і свободу,

благо вільного народу.

Може нині кожна шельма

і на кайзера Вільгельма

вивергать прокльонів шквал, —

це тепер не кримінал.

Хто в перевертнях тинявся,

мами рідної цурався,

нині дряпає без міри

на перевертнів сатири.

Хто валявсь на черіні,

кличе палко до борні,

у думках, як богатир,

визволяє Рим, Сибір.

Хто виспівує гучні

про Масарика пісні

(що, між іншим, ідеально —

і сучасно, і лояльно).

Хто й цього робить не вміє,

Той над роздумами скніє,

просвіщає темну братію,

що то — справжня демократія.

Щоб спинить оцю лавину,

треба день восьмигодинний —

там хоти чи не хоти! —

і в поезію ввести.

В архіві Григорія Кочура знайдено ще один варіант закінчення вірша:

Словом, люд од того чтива

врятувать одним можливо:

внормувать робочий день

для поетів — теревень.

До антології ввійшов перший варіант.

За тиждень надійшов ще один лист, у якому В.Симоненко повідомляє, що майже визначився зі своїм ставленням до перекладацтва.

Дорогий Григорію Порфировичу!

Я завдав Вам стільки клопоту, що вже незручно і за ручку братися. Тим паче що «моє ярмо» не таке солодке, як кусове. Через це і переклад з Кайнера відправив Вам без жодного словесного ескорту.

Ваші зауваження до перекладу «Іконоборської пісні» сприйняв і врахував. Останню строфу переробив зовсім, щоб більше наблизити зміст до оригіналу.

Очевидно, в майбутньому значну частину своїх скромних сил і здібностей я віддаватиму перекладам. Якщо це не тимчасова хвороба, то хутко без них мені просто нудно житиметься. Їй-богу! Спробую з осені засісти за чеську мову. Але Ви мені дали тільки пів поради, бо не сказали, де можна добути словник і граматику. В Черкасах — це химера. Я послав О.Зілинському в Прагу близько 20 своїх віршів (вирізки з газет), але не знаю, чи він їх одержав, бо не озивався до мене. Про «молоду українську антологію» краєчком вуха чув.

Дійшли до нас чутки про «вшанування» Лесі в Києві, зокрема про вечір у парку з участю Дзюби, Драча, Вінграновського та Жиленко. Не знаю, чи англійці поводилися так зухвало в Індії, але після візиту до Одеси, після Львівської історії та після Лесиної вечірки я недогризки своїх ілюзій можу подарувати кому завгодно.

Чи не доводилося Вам чути що-небудь про Світличного? Чи він у Києві чи в Карпатах?

Щиро вітаю Вас і Вашу сім’ю.

2.08.63 р. Василь Симоненко

…Останній лист Василь Симоненко пише Г.Кочуру за місяць до своєї смерті в лікарні. Листа написано на шматочку жовтого, нерівно обірваного паперу, простим олівцем.

Дорогий Григорію Порфировичу!

Оце пишу Вам листа, та й сам не знаю, чи варто це робити. Як Ви, мабуть, знаєте, я вже 1,5 місяця в лікарні, підправляється здоров’я дуже туго. А тим часом друзі мої та знайомі чи зледащіли, чи забули про мене — хоч би хто словом обізвався. Отже, я нічогісінько не знаю про те, що здорові люди роблять зараз (хворі ковтають мікстури).

А більше всього мене турбує доля листа до Зілинського в Прагу. Я додатково послав йому дещицю, а відповіді не дістав. Чи не чули Ви про це? І взагалі, як там справи з молодою антологією — це коли Ви в курсі справи. Якщо у Вас буде час і Ви напишете мені доброго листа про Київські новини, то буду Вам безмірно вдячний.

Даруйте незграбність письма й думок, а також нав’язливість.

Щиро. Вас. Симоненко

Черкаси, Шевченка, 33, кв. 129.

Дати в листі нема, зі штемпеля на конверті видно, що відправлено його 17.11.63 року. Жити Василю залишалося 27 днів...

Микола Рачук у спогадах під назвою «Симоненкові уроки» («Сучасність» №3, 2003 рік) пише: «…Уже по смерті Василя Ганна Федорівна (мати поета) казала, що перед смертю, втрачаючи пам’ять, кликав Кочура». Григорій Порфирович виконав прохання Василя. 1964 року в Державному видавництві художньої літератури вийшла двотомна антологія чеської та словацької поезії (за редакцією Г.Кочура, М.Рильського й Л.Первомайського), у якій вперше з’явилися переклади Василя Симоненка. А 1965 року у видавництві «Свєт Совєтов» у Празі під редакцією та впорядкуванням Ореста Зілинського виходить антологія «Молода радянська поезія. Українські поети» (переклади Г.Врбової та Я.Кабічека), де вміщено тринадцять віршів поета.

Щодо листування між В.Симоненком і Г.Кочуром хочеться додати кілька зауваг. Уперше цитування та листи від 4.06.63 р., 18.07.63 р., 2.08.63 р. та 17.11.63 р. з’явилися у статті Л.Карнаух (псевдонім Льолі Світличної) під назвою «Живе лиш той, хто не живе для себе» (журнал «Сучасність» № 2, 1999 р.) У 2003 році листи передруковано в Києві видавництвом «Веселка» (книга «У твоєму імені живу», серія «Шкільна бібліотека», упорядник
В.Яременко). Копії зазначених листів зробив Іван Світличний для майбутньої книжки після смерті В.Симоненка, але цей задум так і залишився нездійсненим через його арешт.

Листи від 4.06.63 р. та 26.07.63 р. не потрапили до архіву І.Світличного, можливо, тому що Г.Кочур не вважав їх на той момент важливими, а може, не зміг знайти усі. Нещодавно, готуючи матеріали для цієї статті та переглядаючи їх, я натрапила на книжку «Василь Симоненко». Поезії. — Вид. «Молодь», Київ, 1966 рік, вступна стаття Бориса Олійника. У ній було закладено згорнуті аркушики цигаркового паперу з надрукованими віршами, підписаними В.Симоненком. Два з них, можливо, друкуються вперше.

СУМНІВИ

Сьогодні в нас, здавалось би,

І сумніватись ні в чому!

Живи, твори і знай собі

Хвали вождів і партію…

А я — прихильник сумнівів —

Хай мучать, гнуть, розколюють,

Оскільки певність все-таки

Із сумнівів росте!

* * *

«Щоб полюбити, треба звикнути…»

Як часто брешуть мудреці:

Щоб полюбити, треба зникнути

Й прийти по вранішній росі,

І впасти в землю стиглим житом,

І знов зійти для юних битв…

Щоб полюбити, треба жити!

Любов — життя!

А що зробити,

Щоб і тебе хтось полюбив?

Категория: Мои статьи | Добавил: kochur (16.01.2008)
Просмотров: 923 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017 | Бесплатный конструктор сайтов - uCoz